Сучасні підходи до визначення кейс-менеджменту

Abstract

Актуальність. Постановка проблеми. Кейс-менеджмент є загальновизнаним підходом, що широко використовується у різних галузях, таких як медицина, соціальна робота, бізнес й управління, однак досі не має єдиного визначення або стандартного підходу до трактування. У сучасних умовах цифровізації, міждисциплінарних викликів і кризових ситуацій, таких як війна в Україні, потреба в ефективному кейс-менеджменті значно зросла. Основна проблема полягає в теоретичній невпорядкованості поняття, що ускладнює його практичне застосування та інтеграцію. Відсутність чітких стандартів і універсальних методологій обмежує його ефективність і впровадження в бізнессередовище й інші сектори. Актуальність дослідження визначається необхідністю створення універсального підходу, який враховуватиме специфіку різних галузей і сучасні виклики. Мета дослідження – аналіз наукових підходів до визначення кейсменеджменту, вивчення його структурних елементів і ключових етапів процесу, а також обґрунтування перспектив розвитку цього підходу в різних галузях із урахуванням сучасних викликів і потреб, особливо в умовах кризових ситуацій та воєнного стану. Методологія. Дослідження базується на міждисциплінарному підході, який передбачає використання якісного й кількісного аналізу. Методологія включає огляд літератури для аналізу наукових підходів до трактування кейсменеджменту, що охоплює праці закордонних і українських авторів. Порівняльний аналіз був використаний для визначення відмінностей у трактуванні поняття в різних галузях, таких як медицина, соціальна робота, бізнес і право. Емпіричні дані отримані шляхом аналізу нормативно-правових документів, зокрема українського законодавства щодо соціальних послуг, а також кейсів із впровадження кейсменеджменту в бізнесі й соціальних проєктах в умовах війни. Методи синтезу, узагальнення і моделювання використовувалися для формування рекомендацій щодо подальшого розвитку підходу, враховуючи специфіку кризових умов. Результати. Дослідження показало, що кейс-менеджмент є багатогранним та адаптивним підходом, який можна застосовувати у різних галузях. Визначено п’ять основних наукових підходів до його трактування: функціональнопроцесуальний, особистісно-орієнтований, міждисциплінарний, контекстногалузевий та юридично-нормативний. Усі ці підходи підкреслюють структурованість процесу кейс-менеджменту, який включає оцінку потреб, планування, координацію, виконання, моніторинг і завершення кейсу. Окремо було розглянуто алгоритм застосування кейс-менеджменту, що є універсальним, але водночас адаптованим до специфіки кожної галузі. Виявлено, що найбільш актуальними викликами для розвитку кейс-менеджменту є цифровізація процесів, інтеграція міждисциплінарних команд і врахування культурних особливостей. У контексті України, особливо в умовах воєнного стану, кейс-менеджмент набуває стратегічного значення для управління кризами, підтримки бізнесу, соціальних послуг і медичного забезпечення. Практичне значення кейс-менеджменту підтверджується його здатністю інтегрувати різні ресурси для досягнення якісних результатів у короткі терміни, що є критичним у кризових умовах. Практичне значення. Запропоновані в дослідженні рекомендації спрямовані на адаптацію кейс-менеджменту до сучасних умов і можуть бути використані для розробки стандартів у бізнесі, соціальних послугах і охороні здоров’я. Вони допоможуть покращити ефективність управління ресурсами та задоволення потреб клієнтів. Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження можуть зосередитися на створенні універсальних стандартів для впровадження кейсменеджменту у різних галузях, особливо у бізнесі та соціальній роботі. Перспективним є аналіз можливостей цифровізації процесів кейс-менеджменту, включаючи використання автоматизованих платформ і штучного інтелекту. Окремий напрям досліджень може бути присвячений адаптації кейс-менеджменту до специфіки міжкультурного контексту і викликів глобалізації. Case management is a widely applied and recognized approach in healthcare, social work, business, and management. However, it lacks a unified definition or standardized framework, which limits its practical application and consistency across sectors. The growing complexity of modern challenges, including digitalization, interdisciplinary demands, and crisis situations like the war in Ukraine, underscores the need for a clear conceptual understanding and universal methodologies for implementing case management in diverse fields. This study focuses on analyzing scientific approaches to defining case management, its structural components, and stages, while exploring its potential for further development in contemporary and crisis-driven contexts. The research employs an interdisciplinary methodology, combining literature reviews, legislative analysis, and real-world applications of case management during wartime. Insights are drawn from international and Ukrainian scholarly perspectives across healthcare, social work, business, and law. Legislative documents, such as Ukrainian laws on social services, are analyzed alongside empirical examples from business and social projects. Methods of synthesis, modeling, and generalization are used to propose practical recommendations for adapting case management to address modern and crisis-specific challenges. The findings identify five primary approaches to defining case management: functional-processual, client-centered, interdisciplinary, context-specific, and legalregulatory. Each highlights a structured process consisting of needs assessment, planning, coordination, implementation, monitoring, and case closure. A flexible algorithm has been developed, enabling case management practices to adapt to the unique needs of different sectors. Key challenges include digitalization, interdisciplinary collaboration, and cultural sensitivity, particularly under wartime conditions in Ukraine. Value of case management lies in its ability to efficiently integrate resources and to address diverse client needs, making it critical for business support, crisis management, social services, and healthcare in unstable environments. This research emphasizes the need to establish universal standards for case management across industries while tailoring practices to local and crisis-specific contexts. Future studies should focus on leveraging digital tools, such as automated platforms and AI, and addressing intercultural and globalization challenges. These advancements could ensure greater adaptability and effectiveness of case management in diverse and rapidly changing environments.