Законодавство Римської імперії та християнська віра

Abstract

У статті висвітлюються проблеми взаємовідносин між державою і церквою періоду Римської імперії та їх мотиваційні засади. Головну увагу автор зосереджує на релігійній політиці імператорів Декія (249-251), Діоклетіана (284-305) та Константина І Великого (306-337). Відзначається, що християнськ церква протягом перших чотирьох століть нашої ери пройшла послідовно три стадії свого існування: 1) церква гнана, 2) церква терпима та 3) церква панівна. У підсумку зазначається, що влада поступово усвідомлювала універсалістське, об'єднавче, лояльне, державницьке спрямування християнської ідеології. Це і стало запорукою союзу церкви з державою - могутньої об’єднуючої сили у політиці того часу. The article highlights the problems of the relationship between the state and the church of the period of the Roman Empire and their motivational foundations. The author focuses primarily on the religious policies of the emperors Decius (249-251), Diocletian (284-305) and Constantine the Great (306-337). It is noted that during the first four centuries of our era the Christian church passed through three stages of its existence: 1) the church persecuted, 2) the church is tolerant and 3) the church is dominant. As a result, it is noted that the government gradually realized the universal, unifying, loyal, state direction of the Christian ideology. This was the key to the union of the church with the state - a powerful unifying force in the politics of that time.